Цезар запізнився на битву й
прибув, коли вона вже скінчилася. І тут перед ним постали гінці, що принесли
голову Помпея. В Цезаря бризнули сльози,
присутніх охопило сум’яття. Гонець аж опустив голову,
яку тримав — чи то так був вражений, чи то просто голова була надто важка, щоб
довго утримувати на витягнутій руці.
— Так ось, значить, яка вона,
ціна перемоги? — запитав Цезар.
— Авжеж, — відказав його
ад’ютант, бо поняття не мав, що, власне, сказати.
А Цезар продовжив: — Друже мій, бойовий
товаришу, римлянине, воїне…
І додав: — Я прибув надто пізно…
Ад’ютант зробив якийсь незначущий
жест, а Цезар відвернувся, повісивши голову в скрусі.
— Я прибув надто пізно, —
повторив він. — А я ж так хотів
замордувати тебе власноруч!
Мораль.
Не надто вір сльозам, коли їх
проливають державники.
