Копирсання в собі
Поет — фантазер, яких мало,
він навіть страждання своє
вигадує так досконало,
що віриш: воно таки є.
Зате ж читачам яка втіха
про біль дізнаватися з книг:
позірний чи справжній — до лиха,
відрадно, що в когось, не в них!
І до божевілля невпинно
по колу біжить-поспіша
кумедна машинка пружинна,
що зветься в поета «душа».
* * *
Як
зачув я співи,
Глянув
у вікно —
Сліпак
і гітара
Тужать
заодно.
Бурлакують
світом
Та
кленуть напасть,
Чей
хтось пожаліє,
На
простибіг дасть.
Я й собі
підсліпа,
На
шляху співак,
Тільки
шлях той битий,
* * *
Будь-які явища світові
Мають причину —
Крім жаб, що в мене у голові
Крекчуть без впину.
Мають місцевості всі земні
Координати,
Крім мочарів, де крекчуть мені
жаби трикляті.
Над очеретом фальшивий місяць
Сходить в мені,
Світна мармиза в болоті висить —
То є, то ні.
Коли та як, в якому житті,
Що за рахуба,
Що в голові тепер жаби ті —
Ціла їх купа?
Пустка. Тиша спить в комишах.
В болото ржаве
Вгрузає моя прадавня душа,
— Й крекочуть жаби.
